Київ — Мінськ. Бла-бла-кар. Вісім годин у дорозі й дві на кордоні. Мене хилило в сон. Якось я прокинулася від гучного хропіння — виявилось, що хропів наш водій. На щастя, ми в цей час стояли на узбіччі.

Широченні чисті вулиці. Залиті сонцем площі. Шикарні соснові просмолені ліси. Мінськ – чисте, стерильне, вихолощене місто. «Ретельно вимите й по-пустому ідеальне» (с). Лише кілька «бичків» на зупинках. Лише поодинокий пішохід знічев'я харкне на асфальт. Непалівно, тихесенько так: харррк. Здається, всі жителі виїхали. Зникли. Хочеться надягнути бахіли і йти навшпиньках. Зранку в сонячних променях миють місто комунальники. Здається, ніби вночі гігантський Мойдодир вилизує місто своїм вологим шершавим язиком. Зранку я розлила каву просто на порозі хостелу - коричнева пляма на чистій репутації.

Хостел «Революсьйон». На стінах – леніни, маоцзедуни, че гевари і всякі там джавахарлали неру. «Остерегайтесь шамана и кулака».

Гігантська кубічна бібліотека (кажуть, на верхівці є оглядовий майданчик). Довжелеееезна набережна Свіслочі. Кафе «Ньюз» і «Моя англійська бабуся». Сталінський ампір. Величезна пафосна будівля КГБ.

Ті ж татуйовані хіпстери. Ввечері під вікнами костелу блядь-переблядь.

Порада: не у всіх країнах раді цукеркам «Рошен». «Мы же все вместе, правда?»

У Мінську я жодного разу не почула білоруської. Хіба що в першому («екскурсійному») автобусі, який віз мене від Площі свободи до автовокзалу. Там, як і у нас, зупинки оголошують рідною мовою.

У Мінську я нічого не встигла. Навіть сфотографувати панно, яке здавалося кльовим для обробки. Тому - лише дві фотки, решта - наступного разу.

Світліше волосся. Темніше пиво. Лаконічніші лінії архітектури. Рідше чути російську. Ригу називають північною столицею югендстилю і порівнюють із Прагою (wallet-friendly Prague). Мені місто нагадало Київ.

Купа ар-нуво (і старовинного, і відреставрованого).Відомий арнувошний будинок.

Фрі тур із жовтою валізкою. Пам'ятник бременським музикантам немає нічого спільного з Ригою.

Місцеві страшенно пишаються своїм Центральним ринком, розташованим у старих ангарах для дирижаблів. Найцікавіше те, що тут можна купити досхочу голубики (blueberries) і величезної, соковитої малини. Або й тараньки - кому що смакує :)

Сталінська висотка, як ПКіН у Варшаві, але з бароковою башточкою. Зверху – оглядовий майданчик за два євро. Захід сонця, неможливо сфотографувати ринок. Звідси видно телевежу - місцеві пишають тим, що вона трооошечки вища за берлінську - ну, звісно, як же без неодмінного міряння розмірами :)

Деревяні будиночки робітників. Лютеранська церква, які кілька разів горіла. Монумент незалежності з трьома зірками. Кльова будівля бібліотеки. Будинок чорноголових. Магазин ретро-книжок (Tallinn!!!). Будинок із кішками. Порохова (?) вежа. Парк.

Їсти. Бар із кльовою перловою кашею (!).
Проживання. Досвід проживання в хостелі ____ виявився змішаним. Ні, сам хостел дуже навіть ок – привітний персонал, зручні ліжка, facades porn прямо з нашого вікна. Усе було б ок, якби не розкотисті трелі одного з сусідів і незмовкний шепіт інших сусідок. І цілу ніч - філософські бесід під вікном («Колись я так приховував емоції, що тепер їх у мене просто немає» і т. ін.).

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D1%81%D...

Безкоштовний тур. Парк у центрі міста (12,5 мільйонів євро). Костел (музей атеїзму, який реконструювали 30 (?) років). Microconcrete hotels. Finnish antenna – documentary "Atomic Bomb" (&). Premier minister who named his daughter Rihanna. Even elder ex PM (or President?) has his own Twitter account. Graffiti of parliament (Julia saw a rat). В Естонії, між іншим, теж кинули за грати дипломата.
Tallinn = Danish city. A deer fell. Старий годинник на ратуші. Chocolaterie Pierre. Best preserved medieval town in Europe. Towers (the one from which the Baltic Way started, the second which is called "kitchen peek" or something). Artificial hills which were outdated when built. A cross which many people don't like. Atheistic but superstitious country.
Ми каучсьорфили в райончику, де була купа таких деревяних будиночків.

До Гельсінкі ми доїхали поромом. Кажуть, фіни часто їздять у Таллінн напиватися - мовляв, дешевше. Але, оскільки в обох країнах традиційно існує стереотип про те, що сусіди п'ють більше, не йму цьому віри. Але правда - перед поромом багато хто закупався бухлішком у сусідньому супермаркеті. Ми теж випили пива, яке розливав бармен у татухах і з man bun'ом. І пошкодували - нас потім так розморило на сонці, що ми проспали всю дорогу до Гельсінкі.

Ми потрапили на фестиваль Гельсінкі. 20 серпня була Ніч мистецтв. В Кафедральному соборі спершу слухали Сібеліуса (150 років у 2015-му), а ввечері прийшли послухати госпел. Ох і вшкварили ж вони «лет май піпл гоу»! а проти ночі вони вшкварили такий госпел, що хотілося повірити в усіх богів світу.

Наступного дня – церква у камені з органом. Атенеум і музей Кіазма («the world won't end this September» - не збрехав). Дизайнерський квартал був зачинений. Крутезний, незабутній фалафель. Кльова чб сукня в «Марімекко». Галявина на схилі біля Успенського собору, соооонце. У капличці тиші зайшов чолов'яга з гітарою. Потім у скверику я зустріла прекрасну екзальтовану балерину.

В барі, який хвалили на тріпедвайзері як бюджетний студентський заклад, наше замовлення приймала сувора офіціантка Іріна (я спершу подумала, що вона там вишибала, а не офіціантка). Стаут був незлий. А от порція картопельки й курки в клярі за 16 євро… Ох. За сусіднім столиком рядочком сиділи трійко юнаків. На вигляд – студентики-пікапери. Найбільший із них зрештою підійшов до нас, представився Тімо і запросив нас на вуличку дешевих студентських барів (пиво за 1-2 євро). Обмінялися з Юльою номерами, а потім він тааааак довго намагався додати її на вотсапі, що я ледь не заснула. Хвилин десять, без жартів. А потім так зненацька: можна я спробую твою картоплю?

Потім – зустріч на вокзалі з Оллі. І тут почалася нова історія, про яку я тут промовчу :)

Хотілося не стільки в Пітер, як в Ермітаж. Але Ермітаж – це така величееееезна махіна. Три Флоренції разом узяті. Зате можна фотографувати що завгодно. Премилі бабульки, які називають тебе «милочкой» и «пташечкой». На скульптури потрібно більше часу. В них потрібно закохуватися. Як прекрасно виглядають білі скульптури на фоні червоного мармуру. Ах! Кров з молоком. Пропустили скульптуру Канова і сарматський (?) золотий гребінець. Така собі безкоштовна екскурсія містом. Якщо всі позиціонують себе як альтернативні тури, цей був якраз донєльзя мейнстрімовий. Ми запереживали, коли він розповів, що можна фотографуватися і потерти палець атланта. Дорогою відвалилися два іспанці. Ми таки залишили трохи грошей.

Від подорожей жухне шкіра й втомлюється спина. Не можна закрити вуха від храпу й розмов. Перше купе – там, де на 53 полицю вписують кількох людей. Навалені сумки й постіль у величезних клунках. Прокрустове ложе верхніх полиць. Млосно-ласкавий жіночий шепіт. «Ой, какой молодец, пришел и сразу все порешал, вот что бы мы без мужчин делали». «Всех сгоняют в один вагон... У меня дочка в Германии живет… Персики по пять... Билеты в купе по девять тысяч... У меня тут цветочки... Получила вид на жительство... Везу зимние вещи... По три месяца там и там... А там овощи не те, так она привезла из дому килограмм картошки и помидоры бычье сердце...» Гениальность их детей и внуков. Оттопыренный пальчик с маникюром. Сквозняки на верхних полках. Женщина с томиком Есенина. Овчарка и спаниель.